Стоїть на протягах осінніх,
Обтяжений плодами, сад.
Рудого листя миготіння
Під вітром вихриться невлад.
То шурхотить, то никне тихо,
В дощем зволоженій траві.
І обняла нудьгу безвихідь
У розпашілій голові.
Дозрілі яблука і груші
Несу безрадісно у дім.
Сад – зацвіте, а я не змушу
Себе здаватись молодим…
07.08.11.
|