Надворі ніч. Назавтра знов дорога. А місяць, наче срібний. I сіре небо біліє Від того сяйва. Жовтушнi ліхтарі злостяться, Блимають розгублено, Раді заснути до наступного вечора. Дивлюсь на цей світ, Мовчу, притискаючись обличчям До холодної шибки, За якою байдужий місяць. Мовчу, слухаю легковажну пісеньку, Гублю себе i відчуваю, Як нестримно, страшно, Зберігаючи ламiнарнiсть руху, Спливає час, Вистукує в моїх скронях, Не залишаючи надiї. То не так уже й кепсько, Бо втрачаючи останню надiю, Отримуємо почуття впевненості, З якого народжується надiя.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Так якщо я бачу такі коментарі, то одразу видаляю їх. Відповідно на окремих сторінках цих коментарів не буде. Також користувачі блокуються, якщо вони надсилали подібне...
virchi: Та це було радше риторичне запитання 🙂 Бо інколи переклад звучить так, ніби його ще тільки шукають. У будь-якому разі дякую за працю й вправляння, без іронії.
у Вас 
0
