Згубилися у листяній межі
сліди твої і згадки про кохання,
як біль у серці, ставши покаранням
за почуття прожиті… на ножі.
В зів’ялі трави випала любов. Твій сонник замаснілий передбачив
і знаки гороскопу. Мов собача,
гриміла наша лайка знов і знов.
Замерзли в передзим'ї відчуття,
обірвано сценарій спільних реплік.
Забути би скоріше… ніби в пеклі…
Навіщо змарнували півжиття?
Пришерхлий день осінній затихав.
Байдужістю твоєю вбиті мрії.
І ролі вже нам інші. Час, як змії,
повзе повільно з гордістю постав.
Впустило небо в розпачі дощі.
Але ми вже дороги форматнули.
Від прірви дріботіли наші мули
Нав'ючені пустотами душі.
24.11.2011
| 
та
у Вас 
0
