Розкаже, буває, мовчання,
Про що не зуміли слова.
Про муки твої й сподівання
Шепоче досвітня трава.
Туманом зволожене листя
Ледь – ледь вітерець шелесне, -
Я чую, як ти, гонориста,
До себе вже кличеш мене.
А скрипне береза похила
За листям іржавим, як сталь, -
Неначе десь поруч ти, мила,
Зітхаєш про те, чого жаль.
Дзвенить і хвилюється тиша
В деревах, листках і траві…
Проте я надій не облишу
Почути слова і живі.
25.11.11
|