|
Я НЕ ПІДУ, НЕ ЗДАМСЯ, НЕ ЗЛАМАЮСЬ !
Як я втомилась жити, мов та птаха,
З пробитим серцем, зраненим крилом,
Бо кожен крок – неначе крок до плахи,
А кожна мить – лиш ворогу на зло.
І сон не сон – суцільне шматування
Душі моєї, вічно на межі,
І кожен день, неначе бій останній,
Де важко відрізнить – свої, чужі…
Втомилась від облуди цього світу,
Від подолання прірв нерозумінь,
Від тих, що хочуть так несамовито
Душі мої сказати: "Все, амінь!".
Напевно, що піддавшись цій утомі,
Душа моя могла би вже спочить.
Та краще, хай мене поб’ють всі гро'ми,
Ніж ворогам втамую ненасить!
Я не піду, не здамся, не зламаюсь,
Душі вогонь роздмухаю, нехай
Вона щораз, мов Фенікс, воскресає,
Аби життя вдихнути понад край!
| 
у Вас 
0
