Чекати на свою весну, або Над прірвою у житі
Здається, проминули весни І сонце котиться до сну, А я тобі кричу: "Не змерзни! Чекай її - твою весну..." А ранки крапають в безодню, І очі - кожен день чужі. Хтось інший дивиться за обрій... А ти - чекатимеш свої. Десь зорі падають у жито, Чіпляються за край буття, А ловчий дивиться у прірву І слуха їх серцебиття.
Додав: Fata_Insomnia (09.12.2011)
| Автор: © Fata_Insomnia
Розміщено на сторінці : Життя...
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 2281 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 5
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.