За плечі сум обняв, навис, як мертва ноша, що зранку посміхнутись сил не було мені. Не просто так, а для... Снігами припорошив зимовий анархіст ті намисли дурні.
Вповзла у глузд змія, стривожена печаллю, гуляє триклятуща, впіймати би за хвіст. Не просто так, а для.... Узорами кришталю загнав її до пастки зимовий анархіст.
Полегшало до дня, задумуюсь, аж смішно. - Невже те настроєве залежить не од нас? Не просто так, а для... Цього закінчу вірша, бо вірю звеселить мене іще не раз.
|