Наш час хворіє
димом, пивом,
Без цього в
соціум – ніяк.
«Послухай, –
голосом грайливим, –
Не уважаєш нас чи
як?»
То є пароль,
після якого
Прощай увесь
імунітет.
Повага ж, люди,
тут до чого?
Куди йдемо?
Назад? Вперед?
***
Наш час хворіє
старим матом,
Не вмієм виразити
думку,
А хворим треба небагато
Хронічних слів,
ще кілька звуків.
В одному бач
скільки емоцій,
Наступне лиш
паразитує…
Скажіть мені,
дівчата й хлопці,
Хто мову рідну порятує?
|