Сонцем зім’ятий
і вітром пожмаканий,
Сніг зачаївся у
затінку злякано
Й не розуміє,
відлигою зморений,
Що на весняну приліг територію,
Де, молодою
проколотий паростю,
Зникне безслідно
без всякої жалості
В запахах свіжої
зелені й просині
До неминучої
парості осені…
05.03.12
|