Слова
Тремти, зітри тепло, створи твій лід.
Забудь, забутим буде буйство барв.
Торкнись, тінями стримай трепет трав,
Тих трав, що шепотіли сотні літ.
Мовчи, ночами зачаруй вогні,
Роз’ятри терні, розтривож вітри,
Отримай мудрість і слова зітри,
Оті слова, відрадні і страшні...
Оті слова, що світла не несуть,
Оті слова, що темряві дані,
Оті слова, що вічно чують „Ні”,
Оті слова, що засліпили суть...
Оті слова, що сховані на дні,
Почувши їх, молю тебе, забудь!
That, you will never be able to read…
Смерть – сталість,
Смуток і сміх,
Присмерку огранений гріх,
Смерть – спокій і всезабуття,
Але ти обрав Нежиття...
Поетове воскресіння
Моторошно знати,
Бачити крізь грати,
Таїну тримати,
В нетрях темноти...
І листи про страту
В небеса писати,
І тебе чекати
В сонці самоти...
І тебе читати
На сторінках втрати
Вірити й чекати,
Що воскреснеш ти...
Віра
Міріади нот лілейно-ніжних
Любо грає кароока Ліра,
Міріади слів льодово-сніжних
Творять з криги рівний напис «Віра»…
Віра, візерункова і ревна,
Мовчазна і пряно-забобонна,
Не тремти, я вірю, що ти певна…
Опіумний подих
Марево, опіум міррових слів
Труїть тривогу тортурами снів…
Чиста чарівність чорних очей
Знищить надію на ніжність ночей…
Тихо торкнися думками до скронь,
Відчай відчуєш холодних долонь…
Гранями гірко заграє мій гріх…
Тихо, ще дихає холодом сніг…
Д.Н.
Кремінь? Криця? Крига? Чи кристал?
Краюсь, краю, краду і кричу…
Ні, мовчу, мовчу, мовчу, мовчу!!!
Пристаю до правди на причал.
Граюсь, роздивляюсь у кришталь
Недосяжну, ніжну, грішну даль:
Чорний і червоний - біль і жаль…
Граюсь? Ні, полюю на Грааль!
Плачу чи плачу тобі за шал.
Праведна? Ні, прикра і проста,
Ніжна, втішна, грішна і пуста!
Кремінь.. Криця… Крига… І кристал…
Пророкуй одній мені зі ста:
Правду… Працю… Пристрасть!.. І провал..!
День народження
Тирса сиплеться з мого таланту!
Сторінки зів’ялих віршоритмів…
Спопелілі, сонячні секунди,
Сто хвилин до страти свого світла…
Я – не я… Я – втрачені тривоги…
Я – набуті мрії і примари…
Сил немає вийти за пороги!!!!
Сил немає!!!!! Тільки тихі хмари
Устеляють шлях мені до неба…
Та либонь літати вже не вмію…
Та літати більше вже не треба…
То літоти зменшили надію…
Зупинись на крижаній криниці
Вранішнім метеликом в долоні…
Холодно… Скрипить іржава криця
У душі моїй…
22
Мені моторошно мріяти,
Я мовчу мінорно й мелодійно
Мені моторошно марити,
Море мерехтить меланхолійно…
Все той тимчасовий день народження
Затискає струмені і струни…
Все то репресоване походження…
Смуток загортаю в мідні руни…
…
Три крапки - то коли не маєш слів,
Вони тобі лишають світ надії
На марні та химерні зимні мрії
Про краплі сонця в стосі сталих днів…
| 
у Вас 
0
. Проте і той малесенький твір у Вас - 
