Закохався в Україну

Закохався в Україну, у її ліси
Закохався в її ріки, в небо, у поля.
Поки жив на Україні - це не розумів,
Як покинув - немов в душу камінь положив.

Коли маєш - не цінуєш і не бережеш,
Як втрачаєш - вовком виєш і себе клянеш.
І цілуєш, ніжно гладИш. Але це у сні, (Кого, чи що гладиш?)
А проснешся - знову ходиш по чужій землі.

(Сполучник «І»краще не вживати без потреби, можна замінити на «дуже важко...»

І так важко розуміти що життя іде,
А найкращі твої роки чужина візьме.
І так хочеться вернутись у батьківський дім,
І так страшно - в Україні став я вже чужим.

Моя ніжна, моя рідна, закохався я
В твоє сонце, у твій вітер, в квіти, у луга. (рима «Я» - «луга»? )Повернуся я до тебе, хоч уже й чужим.
Мені страшно що тут можу стати я своїм.

Останній рядок зовсім не зрозуміла... Чому страшно? Думаю, що страшніше бути чужим, ніж своїм!