Коли небес свинець, немов плита могильна,
Придавить погляд твій, притисне спраглий дух,
І темрява нічна, безжальна і всесильна
Скує повільний та нечіткий тіла рух. Коли в вологій та запліснявій криниці
Нас давить світ тісний, коли в його руках
Немов кажан сліпий надія в серці б’ється,
І головою в стелю лупиться мій страх. Коли безкраїй дощ, немов в’язниці клітка
Невільників нудьги кільцем візьмуть роки.
В мій хворий мозок із павутинок сітки
У пошуках харчів вповзають павуки. І в мить на баштах пісню заспівають дзвони,
Їх галас, наче вий, летить у небеса.
Як сонм тіней, що ходять повз колони
Не маючи для себе ні дому ні тепла. Тоді іде життя, і катафалк величний
Повільно проплива в душі моїй сліпій.
Й нудьга свій прапор чорний та одвічний
Неначе спис вбиває в череп мій.
| 
та
у Вас 
0
