Не люди, а вовки. Ми – стадо, поголів’я, Куди веде вожак, так і йдемо «туди». Без думки, без ідеї прогнулися на гіллі, Упали в темну землю, де вік не прорости. Коріння загубилось і листя полетіло, Святе для нас буденність, мораль, як не було, Духовне ніжне серце байдужість охопила, І горе, як бур’ян, глибоко проросло. Шляхи пройшли хрестами. Зустріли і забули, Всміхались і ридали на тому роздоріжжі. Допоки Всесвіт в стаді, без долі людство буде, У сутінках надії, застійнім протиріччі.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1849 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
