Прощання

На пероні стояла дівчина,
Їй по личку котилась сльоза.
Проводжала на потяг хлопчину,
Тягла руки мов віти лоза.

Її очі наповнені жалем
Та прощатись прийшла вже пора.
Тай хлопчині так жалібно стало
Що побачень зоря догора.

Йому важко її залишати
У самітності з болем в душі,
Певно буде кохана страждати,
До відчаю дійшовши межі.

Потяг рушив забравши з собою
Те чим жили ці юні серця,
Все окуталось раптом нудьгою
І стосунки дійшли до кінця.

Забринів телефон у дівчати
Відповіла в мобільний спіхом,
Щоби хвильку її почекали
Вона їде швиденько авто.

Тай прибігла до іншого дівка
І повисла на плечах його,
Ще й на груди схилила голівку.
Шкода потяг не бачив цього.