Алла Грабинська "МАЛУША" частина-2-га

             Князь  Святослав  вояка  справжній

      Не  дуже  Київ  полюбляв.

              В  бою  хоробрий  і  відважний

              Без  ратоборства  нудьгував.

              В  Переяславці  на  Дунаї

              Хіба,  він  серцем  спочивав.

              І  розтормошивши  булгар  всіх,

              Він  землю  ту  завоював.

              Та  Візантія  збунтувалась:

              «Який  агресор  цей  сусід!»

              І  нашим  воїнам  дісталось.

              Всіх  помотлошили,  як слід!

              Та  вже  й  до  Києва  вертались,

              І  до  порогів  аж  дійшли.

              Десь  печеніги   звідкіль  взялись… 

              Багато  наших  смерть  знайшли!

              І  там  вояка-князь  зостався,

              Там  буйну  голову  поклав!

              Скорботно  люд  увесь  прощався,

              А  опісля  легенду  склав!

               Із  уст  в  уста  передавали

             Про  череп-кубок,  що  давно

              Той  печенізький  князь  зухвалий

              Оздобив  золотом  його…

              А  зараз  мовчки  всі  вдивлялись

               З  крутих  високих  берегів,

               І  без  надії  сподівались

               Живими  бачити  своїх.

               Враз  все  ожило,  тиша  зникла

               І  он  з-за  рогу  вдалині,

               Розрізуючи  воду  звикло,

               На  плесо  випливли  човни.

               Та   ось  до  берега  крутого

               Прибились  лодії  бійців.

               Зійшов  дружинник  і  у  нього

               Був  княжий   щит  і  меч  в  руці.

               Запала  тиша,  боги  милі!

               І  було  чутно,  як  з  гори

               Урвалась  круча  і  по  хвилі

               Розплились  кола  по  воді.

               І  тільки  зойк  тужний  жіночий

               Метнувсь  до  неба  і  пропав.

               Гіркий, протяжливий,  болючий,

               Неначе  каменем  упав.

               Малушо,  бідна  сиротина!

               Чого  сумуєш,  душу  рвеш?

               Неначе  спіймана  пташина,

               Ти  вже  від  долі  не  втечеш!

                                        -5-

                А  після  смерті  Святослава

                 Русь  обхопив   страшний  розбрат.

                 Загомоніла  вся  держава:

                  «Забив  підступно  брата  брат!»

                 Князь  Ярополк  убив  Олега

                 І  вже  на  Новгород  ішов.

                 «Бач,  не  злякавсь  він  свого  бога,

                 Від  віри  батька  відійшов!

                 Напевно  бог  той  не  великий,

                 Не  те,  що  грізний  наш  Перун!» -

                 Отак  лунали  всюди  крики,

                 І  кобзарі  з  співочих  струн

                 Усе  розносили  світами.

                 Та  й  баламутивсь  простий  люд

                 І  всі  чекали,  і  гадали

                 Що  ці  події  принесуть?

                                       -6-

                  В  Малуші  серце  обірвалось,

                  Коли  старий  кобзар  замовк.

                  Аж  побіліла,  так  злякалась,

                  Що  йде  на  сина  Ярополк.

                  Та  й  полетіла  сизим  птахом

                  В  далекий  Новгород,  де  син.

                  «Не  встигну!»-  Серце  б'ється  з  жаху,

                  Біжить  крізь  доли  і  ліси.

                  Ось  вдалині   за  частоколом

                  Дахи  видніють.  А  вона

                  Безсило  впала. Тільки  кволо

                  Ледь  шепотіла:  «Йде  війна.»

                                        -7-

                   Зібрались,  радяться  бояри,

                   А  воєвода  своє  гне:

                   «Ми  тут  відіб'ємо   удари,

                   А  Володимир  хай  жене

                   До  шведів.  Звідти  допомогу

                   Варягів  сили  принесуть

                   І  Ярополку,  задля  бога,

                   Гарячу  голову  знесуть!»

                                        -8-

                   Страшна  війна!  Йде  брат  на  брата,

                   Князі  деруть  ту  славну  Русь.

                   І  стогне  край,  і  плаче  мати…

                   Чи  від  богів  люд  відвернувсь,

                   А  чи  богами  все  прокляте?

                   То  може  боги  ті  старі

                   Безсилі  вже  й  не  можуть  встати?..

                   Так!  Бог  новий  йшов  по  Землі!

                   Під  прапором  отого  Бога

                   Князь  Володимир  подолав

                   Розбрат,  війну.  Нову  дорогу

                   В  майбутнє  для  Русі  проклав.

                   Та  руський  люд  чужого  Бога,

                   Не  признавав,  і  не  приймав.

                   Старі  завіти  дуже  строго

                     І  поважав,  й  оберігав.

                    А  князь  розгнівавсь  на  богів  тих.

                     Коли  з  зорею  день  вставав,

                    Він  грізно,  силою  людей  всіх

                    В  Дніпро  христитися   загнав.

                     І  плакав  нарід,  що  насильно

                     Князь  сплюндрував  богів  старих.

                     Малуша,  з  розпачу  за  сина,

                     На  себе  взяла  тяжкий  гріх.

                     І  з  кручі,  де  Дніпро  широкий

                     Свої  могутні  води  ніс,

                      Забута,  бідна,  одинока

                      З  сльозами  кинулася  вниз.

                       І  тільки  десь-то  на  кургані,

                       Де  Перун-камінь  спочивав

                       Там  ковила,   пливла  в  тумані,

                       І  одиноко  сич  кричав!