Князь Святослав
вояка справжній
Не дуже Київ
полюбляв.
В бою
хоробрий і відважний
Без ратоборства
нудьгував.
В Переяславці
на Дунаї
Хіба, він
серцем спочивав.
І розтормошивши
булгар всіх,
Він землю
ту завоював.
Та Візантія
збунтувалась:
«Який агресор
цей сусід!»
І нашим
воїнам дісталось.
Всіх помотлошили,
як слід!
Та вже
й до Києва
вертались,
І до
порогів аж дійшли.
Десь печеніги
звідкіль взялись…
Багато наших
смерть знайшли!
І там
вояка-князь зостався,
Там буйну
голову поклав!
Скорботно люд
увесь прощався,
А опісля
легенду склав!
Із
уст в уста
передавали
Про череп-кубок, що
давно
Той печенізький
князь зухвалий
Оздобив золотом
його…
А
зараз мовчки всі
вдивлялись
З крутих
високих берегів,
І без
надії сподівались
Живими бачити
своїх.
Враз все
ожило, тиша зникла
І он
з-за рогу вдалині,
Розрізуючи воду
звикло,
На плесо
випливли човни.
Та ось
до берега крутого
Прибились лодії
бійців.
Зійшов дружинник
і у нього
Був княжий
щит і меч в руці.
Запала тиша,
боги милі!
І було
чутно, як з гори
Урвалась круча
і по хвилі
Розплились кола
по воді.
І тільки
зойк тужний жіночий
Метнувсь до
неба і пропав.
Гіркий,
протяжливий, болючий,
Неначе каменем
упав.
Малушо,
бідна
сиротина!
Чого сумуєш,
душу рвеш?
Неначе спіймана
пташина,
Ти вже
від долі не
втечеш!
-5-
А після
смерті Святослава
Русь обхопив
страшний розбрат.
Загомоніла вся держава:
«Забив підступно брата
брат!»
Князь Ярополк
убив Олега
І вже
на Новгород ішов.
«Бач, не
злякавсь він свого
бога,
Від віри
батька відійшов!
Напевно бог
той не великий,
Не те,
що грізний наш
Перун!» -
Отак лунали
всюди крики,
І кобзарі
з співочих струн
Усе розносили
світами.
Та й
баламутивсь простий люд
І всі
чекали, і гадали
Що ці
події принесуть?
-6-
В Малуші
серце обірвалось,
Коли старий
кобзар замовк.
Аж побіліла,
так злякалась,
Що йде
на сина Ярополк.
Та й
полетіла сизим птахом
В далекий
Новгород, де син.
«Не встигну!»-
Серце б' ється з
жаху,
Біжить крізь
доли і ліси.
Ось вдалині
за частоколом
Дахи видніють.
А вона
Безсило впала. Тільки
кволо
Ледь шепотіла:
«Йде війна.»
-7-
Зібрались, радяться
бояри,
А воєвода
своє гне:
«Ми тут
відіб' ємо удари,
А Володимир
хай жене
До шведів.
Звідти допомогу
Варягів сили
принесуть
І Ярополку,
задля бога,
Гарячу голову
знесуть!»
-8-
Страшна війна!
Йде брат на
брата,
Князі деруть
ту славну Русь.
І стогне
край, і плаче
мати…
Чи від
богів люд відвернувсь,
А чи
богами все прокляте?
То може
боги ті старі
Безсилі вже
й не можуть
встати?..
Так! Бог
новий йшов по
Землі!
Під прапором
отого Бога
Князь Володимир
подолав
Розбрат, війну.
Нову дорогу
В майбутнє
для Русі проклав.
Та руський
люд чужого Бога,
Не признавав,
і не приймав.
Старі завіти
дуже строго
І поважав, й
оберігав.
А
князь розгнівавсь на
богів тих.
Коли
з зорею день
вставав,
Він
грізно, силою людей
всіх
В
Дніпро христитися загнав.
І
плакав нарід, що насильно
Князь
сплюндрував богів старих.
Малуша,
з розпачу за
сина,
На
себе взяла тяжкий
гріх.
І
з кручі, де
Дніпро широкий
Свої
могутні води ніс,
Забута, бідна,
одинока
З сльозами кинулася
вниз.
І тільки
десь-то на кургані,
Де Перун-камінь
спочивав
Там ковила, пливла
в тумані,
І одиноко
сич кричав!
та
у Вас 
0
