«ВОЗНИК ІВНА»
( ДРУГА)
КУПАВА: І ось
сім весен сплило
за водою Не раз Ярило
землю обійшов. Цариця
Осінь щедрою рукою
дари свої Землі
приносить знов…
(Пройшло сім років. На
березі річки дівчата
збирають квіти і
плетуть віночки. Здалеку
лунає спів сопілки).
1-ша ДІВЧИНА:
Як солодко чиясь
сопілка грає
Неначе справді
вимовля слова.
ОЛЯ: Мабуть
в журбі, бо
літо відлітає?
2-га ДІВЧИНА:
Та не журись,
воно прийде знова!
А я
люблю, коли царівна
Осінь
Іде, мов пава, по
садах, лісах
У золотому
пишному колоссі,
З багатим
урожаєм на ланах.
Люблю,
коли на ярмарку
гуляють
З усіх
кінців багаті хазяї
І такт
завзято бубни вибивають,
В танку
кружляють і старі,
й малі.
1-ша ДІВЧИНА:
Тобі лишень на ярмарку гуляти.
Дарунки, гульки
тільки в голові!
2-га ДІВЧИНА:
Так, гульки!
ОЛЯ: Годі! Годі
вам, дівчата!
Як хороше
лежати так в
траві
І слухати
сопілки голосочок,
Дивитись в
небо, як пливуть
хмарки…
Заглянути б
за обрій хоч
разочок
Де доля
простелила нам стежки.
Кому із
нас добра наворожила,
Кому на
лихо косу розплела?...
1-ша ДІВЧИНА:
Чого ти, серце,
раптом затужила?
Чого такі
сумні твої слова?
ОЛЯ: Згадала, як
колись… Давно то було.
В Ярили
день привиділось мені…
Дурниці! Я
про це вже
геть забула…
… «По сьомій-но
це станеться весні»…
Здурила! Вже
спливає тепле літо…
2-га ДІВЧИНА:
Про що ти?
Сьоме літо і
весна?
І хто
здурив тебе, мій
пишний цвіте?
А ну,
кажи, голубонько ясна!
Кажи, кажи,
хто легінь ясноокий?
Чи той,
хто на сопілці
виграва?
ОЛЯ: Залиш мене!
Ото іще морока.
2-га ДІВЧИНА:
Ого! Як вразили
тебе мої слова!
ОЛЯ: Я бачу,
що тобі одне
на думку!
1-ша ДІВЧИНА:
Ага, пусте! Все їй ота
любов.
Мабуть вона
напилась того трунку,
Тому й
одне тлумачить знов
і знов!
2-га ДІВЧИНА:
Все заздрите мені,
мої сестриці!
Чи винна
я у тому,
що така
Весела, чорноброва,
білолиця,
Рум’ яна, кароока і
струнка?
Хіба зі
мною можете зрівнятись?
1-ша ДІВЧИНА:
Овва! Куди вже
нам до Вас?
Не вміємо
ні стати, ні
прибратись.
Одна така
на світі ти
вдалась.
Так, так,
вдалася всім на
диво.
2-га ДІВЧИНА
Побачите, мене посвата
князь.
1-ша ДІВЧИНА
Казала то тобі
кобила сива?
2-га
ДІВЧИНА: Не вірите? То вам до
мене зась!
1-ша ДІВЧИНА:
Яка принцеса, тільки
подивися!
Не подарую
цього ні на
гріш!
(
«Рум' яна, кароока,
білолиця.»
ОЛЯ: Не треба.
Годі, серденько, облиш!
1-ша ДІВЧИНА:
Ні! Я таки
їй це не
подарую!
Як хочеш
ти, а я
їй допечу!
Оля
залишилась сама дивиться
у воду на
своє відображення)
ОЛЯ: Я не
красуня, а чогось
чатую,
На чудо
сподіваюсь, дні лічу.
Повірила колись
дитячим мріям,
А сьома
весна вже давно
пройшла…
Я мріяти
вже більше не
посмію…
(З’ являється Купава.
Вона у такому
ж, як і
колись химерному вбранні,
але то вже
доросла дівчина)
ОЛЯ: Геть, мрії!
Геть!
КУПАВА: А
я тебе знайшла.
та
у Вас 
0
Я з захопленням читав. 
