S(лужба)М(обільного)N(і) Зірка Чому зоря від Зірки нарожденна, не зорить так жадано, як життя? Жевріє жаром мить і … помирає, жадає запалити небуття… Мрія Вірю в До: вона Домінанта в дивнім Анданте. Дограю і все. До Пекла у Данте. До віри у Диво! Десь, але де? Де Дару без Міри, де До грає Ліра, і дивишся Ти у Світи. Осяяна Ти…ша... «НІ!» Не відпускають очі сі на волю. Не віддає мана мене мені. Не довіряю чи не вірю в до…лю. Ди…влюсь у вірне невблаганне «НІ!» Де «Я»? Дійові особи: Я «Я» Я: -Де всі? І де я? «Я»: - Майже давня. І місяць тисне на вікно. Я:- Ідея? «Я»: - Доживе до травня. Я: - А далі? «Я»: - Далі – всеодно. А деі – Бог, а демос – люди... Я: - А дим? «Я»: - О, то горять дива. Я: - А далі? «Я»: - «Далі» буде всюди. Я: - А ти? «Я»: - Дивуюсь... Я жива! Не йди. Так зимно, так заздрісно тихо там... Дзвінко-заквітчано грають нам... Зелено-зоряно засинай, завмирай, затихай і зникай... Забувай, зачекай, спогад мій, залиши, запиши зелень мрій, залиши, подаруй мрії снам... Зимно так, заздрісно тихо там... Ви повернетесь?... Твоє терпіння – воно не завжди... воно – не вічне... Дивлюсь у ноти – дивлюсь у диво... дивлюсь у вічі... Ти не запитуй, я повернуся до запитання, Ти не дивуйся, я повернуся до здивування... Ти посміхайся, я повернуся і знову зникну... Ти посміхайся... Що сни – неправда, ніяк не звикну... Не треба Тремти! Зігрію талим льодом. Потисну темряві долонь. Тривож! А тихо буде згодом. Коли торкнешся світлом скронь. Ти не уявляєш, як то – жити з даром. І не існувати без ворожок-слів... І боятись завжди, що усе це – мара. Що усе це зникне, як вінок із снів... І триматись міцно свого божевілля... і любити палко свій холодний біль... Ти не уявляєш, ти від того вільна... ти від того сильна.
|