КОЧУБЕЇВНА (ява шоста) ЦИДУЛКА

ява шоста ЦИДУЛКА (Покой Мазепи. Дем'ян заходить з докладом.) Мазепа Дем'яне, ти однiс гостинцi до Генерального Суддi? Дем'ян Однiс, а як же. Повелiли Низенько кланятися вам, (дещо повагавшись) і… несподiванеє дiло Одне ще виявилось там... Мазепа Яке? Дем'ян Як йшов назад, то їхня дОчка, Мене гукнула iз садочка... (подає цидулку) Пообiцявсь, що так-но вам Осьо цидулку передам... (Дем'ян виходить. Мазепа розгортає i читає.) Мазепа «Вельмишановний пане Йване, Чом не буваєте у нас?.. Позавтрiм, у вечiрнiй час, Я вельце буду ждати вас За садом, там де перелаз. Приходьте ледве одсiрiє... З цим – Кочубеївна. Марiя.» Мазепа Оце-то дивна новина! Чого зове мене вона?.. А може це якась омана, Щоб осоромити ГетьмАна?.. Чи лихо скоїлось яке, То справдi зве на допомогу? Кобзар ...а серце, п'яне i стрімке! Уже летить на ту дорогу: За сад, туди, до перелазу… Мазапа ...Ми там були їдного разу, Десь, може, позатого лiта: Вона собi збирала квiти, А я таке щось споминав, Що сам собою захопився, Й не спомнився, як опинився За тином їхнього садка – Там далi луг... за ним рiка... Як тiшилось моє дiвча, Що ми забрались так далеко... Голос Марiї Дивiтесь! он мої лелеки малих годують лелечат... Мазепа Чому твої? Голос Марiї А ми знайомi!.. Мазепа Сама до річки ходиш з дому? Голос Марiї Я, пане Гетьмане, люблю І добре знаю всю округу – Гуляючи по цьому лугу, Вiнки з квiток собi роблю... Мазепа Марiє, може би подругу Яку собi ти завела?.. Голос Марiї А я таку «подругу» маю – Я з вами в мислях розмовляю... Мазепа (повертається в реальнiсть) ...Позавтрiм жде мене вона – це справдi дивна новина... (в сторону дверей) Меласю! (входить дiвчина) Погукай Дем'яна... (входить Дем'ян) Дем'яне, завтрiм десь iзрана, Суддисi меду однесеш... I як-но знов побачиш панну, Скажи, домовлено про все... Дем'ян Зроблю, Ясновельможний пане... Мазепа Сiдлай коня менi, Дем'яне! Кобзар Гарячий кiнь в широкiм полi – Аж зорi креше з-пiд копит! Настрiчу долi чи недолi Мазепа вихором летить! Якась невiдома шептуха Йому нашiптує до вуха: «Позавтрiм, там, де перелаз, Прийде любов останнiй раз До твого серця, як по воду, Нi в чiм не вiдаючи броду... Прийде невИгойне кохання – Та, Гетьмане, це не останнє В життi твоїм випробування...» Iван пришпорює коня, Що й так летить вже навмання – Зустрiчний вiтер дме у груди, Та пломiнь в серцi не остудить, Бо вже лети чи не лети – Дарма, не встигнеш утекти...