Три
кари
«…німець каже:
- Ви
слов’яни?-
-
слов’яни, слов’яни,-
славних
прадідів великих,
правнуки
погані. –
Німець
каже:
- ви
монголи?-
-
монголи, монголи,-
золотого
Тамерлана
онучата голі…»
Т. Г. Шевченко.
1.1.(Уривок твору)
-Кар!-Сіра ворона розправила крила.
-Кар! -Чорна ворона їй
повторила,
Сіла скраєчку на свіжій
могилі.
-Кар! -Злетів крук,
примостивсь на хресті.
-Як тяжко хрест покаяння нести.-
-Кар! Чиї ж тут могили ,чиї тут кістки.
Якої тут віри спочили
мерці?
Що це за край, де одні лиш
горбки
Та зарослі тереном шляхи,
Не видно слідів людської ноги?-
-Кар!
А то не хрест стоїть
, а тризуб
З боків обламаний до низу
Що мав колись він силу
грізну.
-Кар ! Я ще пам’ятаю,
Як малою літала
в цьому дикому краю
Де кожен хрест страху
наганяє.
А бабця стара мені
говорила
Як земля ця колись стугоніла
стираючи в порох ковили
ординських
коней копитами
й невольничими
босими ногами
у рабство гнаних табунами.
-Кар! А були ще ж інші часи,
Як не було тут стільки хрестів.
Ще раніш, до монгол
і русів.
Було тут царство кіммерійців,-
Рабовласників
–работоргівців,
Загарбників земель
сусідських
У війнах тих воно і занепало
Під тиском іншої навали,-
Нової скіфської держави.-
-Кар! Великі
скіфи-людожери,
Коли в походах неставало
їжі,
З’їдали полонених, трупи
свіжі.
А потім їли і своїх
обозних:
Жінок , дітей і все , що
можна
Їсти,- поїдалося безбожно. -
-Кар! Потім ще прийшли сармати,-
Народ рабів та
демократів:
Роксоланів , язичів , сіраків;
Навчені ритись у землі,
Триматись міцно у сідлі
Та добре знані в ремеслі.-
-Кар! Були тут готи й
гуни,-
Нові німці й дикі хунни,
Лишили тут
свою культуру,-
гепіди, тайфали , вандали,
(чужі надбання зруйнували,
неначе місця було мало). -
- Кар! Але ж і готи збудували
На схилах сивого Дніпра
Нове місто Данпартад
Такий собі тут цареград.
Потім все, з якогось диво,
місто стало зватись Київ,-
Столицею Аскольда з Діром.
Готи з антами в союзі
Жили мирно довго дуже,
Аж доки не з’явились гуни,
Чорних воїнів загони,
Що на світ весь
зазіхнулись,
Щоб поневолити у рабство.
Всіх , хто мав якесь
багатство,
Грабувало гунське царство.
-
-Кар! Сармати щезли у
неволі
Лишили антам своє коло,-
Засіяне культурне поле.
Венеди ,анти та склавени
Зійшли ,немов жита зелені,
На тлі зруйнованих теренів. -
-Кар! Тут царство анти
відтворили
Після смерті гунського
Аттили,
Повернули собі славу й силу. -
-Кар! Нашестя гунів зупинило
Військо римлян у Шампані,
Коли гунський цар Мундзук
Помер від переїдання
Та любовницьких розпуств
Дикунського кохання. -
-Кар! Як же лихо
сталось все це?-
-Кар! Не втримало воляче
серце
Жеребцевої утіхи,
У розбещеннях великих.
Після гибелі Аттили
Його царство розділили,
Розірвали на шматки та
клапті,
Незліченні байстрюки-нащадки.
Щезло царство диких гунів
З історичних перегонів. -
-Кар! Тут царство виникло
булгар,
Нащадків гунського каганату.
Мав великий цар їхній Кубрат
Молодшого Хан Шибая брата,
І велів йому, на Заячих Горбах
На крутосхилах Борисфен-Дніпра
Нову фортецю
побудувати.
Збудувавши місто на Дніпрі
Став у ньому царювати,
Сам , возвівши себе у царі
Відрікшись від Кубрата.
За таке тоді Хан Шибая
Булгари покидьком прозвали
Що на тюрскому звучить
Непристойним словом
«кий».-
-Кар! Так он воно який,
Цей прадавній город Кий!-
-Кар! Після розвалу булгар
Відродилось царство антів,
Племен праслов’янських.
Царство антів було доки,
Не прийшли чаcи жорстокі
Хазарського каганату.
-Кар! Хазари ж це євреї
втрачених колін, ашкінази,
По вірі своїй,- іудеї,
Чи просто жиди ,(без образи).-
-Кар! Хазарів вигнали
варяги,
Військові роблячи вояжі,
Грабуючи шляхи торгові.
Нові освоївши простори,
На східних теренах Європи.
Зайнявши Київський
престол,
Варяги: Рюрік і Свельдон,
Зібрали військо за кордон,
Хазар розбили в пух і прах –
земля від Дону до Дніпра
лишилась в київських
руках .-
|