Дорогичин

Лати сталеві, гострі списи,
На білих туніках мечі і хрести –
Рицарське військо рушає в похід:
Орден Тевтонський прямує на Схід.

Місто над Бугом – добрий почин –
Штурмом захоплено Дорогичин.
Конрад з Мазовії – тевтонський васал –
Гордий, що руську фортецю здолав.

Древнє Підляшшя – Руська земля:
Віднині це вотчина «війська Христа».
Хай начуваються єретики:
Для них хрестоносці вогонь принесли.

Крові потоки, стогін людський –
Несуть окупанти порядок новий.
Хто захистить православних слов’ян –
Нещасних беззбройних міщан і селян?

Плаче Підляшшя гіркими слізьми:
«Де ви, славетні руські князі?»
Плачуть малеча, старі і жінки –
Ждуть порятунку від руських полків?

Звістка тривожна в Галич летить.
Там на престолі Данило сидить.
Воїн хоробрий і мудрий політик,
Він хрестоносців здатен розбити.

В день березневий лід рве мости –
Стали у полі червлені щити
На землю Підляську гордо ввійшли
Галицьке військо й волинські полки.

Став проти них із раттю в залізі
Бруно – магістр суворий і грізний:
«Бійтесь, слов’яни! Наші списи
Знищать слабенькі ваші полки!»

Довго тривала битва гаряча,
Та все ж усміхнулась Данилу удача
Рицарське військо розбите до скону,
Бруно до руського втрапив полону.

Радіють Підляшшя, і Галич, й Волинь:
Звільнено гордий Дорогичин .
Впиши, літописцю, в свої сторінки
Руськую славу - хай гримить на віки!

Івано-Франківськ
листопад 2009р. – січень 2010р.