Плач Єремії

Терпне нестерпна душа,
Зимно у колі земному.
Вершники тьми вже вершать
Суд над відлуннями грому.

Стелять на скелях сильці,
Сіті плетуть шовкошиті,
Манять лиш на манівці,
Мітять — в зупинені миті.

Ось я поліг на поміст,
Впавши доперед погруддя.
Сліз тут нема — тільки ліс
Рук, що затиснули груддя.

Вдарять у вікна ікон —
Їм не замуляють муки.
Тут на кону лиш закон
Вічно глухої принуки.

І запала мій палац —
Зопалу, зосліпу, з болю!..
— О Єреміє, не плач,
Син твій іде за тобою.