Уроки життя.

Десь там, точилися бої,
А тут, були лише свої.
Всі, хто ще зміг, прийти назад.
Їх не вчепив, війни набат…
Приказ їм завтра принесуть,
Сьогодні можна й віддихнуть.
Цвіте весна. Бої киплять….
А їм лиш двадцять, може п’ять.
Дороги їх злились в одну,
У ту страшну, сумну війну.
Усе це завтра…. і зрання….
А зараз, тут кипить життя.
Жаданий дотик, міцних рук,
Очей краса і серця стук,
Їх ложем, був весняний луг,
Що килими стелив навкруг,
Аж закрутилась голова,
Які смішні, п’янкі слова….
Чи може так весна п’янить?
Чому у серці біль щемить?
І ніби, громом звіддаля,
До них, доносилась війна….

***

А завтра, був смертельний бій.
Земля стогнала, а на ній,
Рвалися бомби раз у раз,
Давав комдив новий наказ
І видно було за версту,
Той страшний бій, за висоту.
Ревіла танкова броня….
Поспіти треба ще за дня,
А ось і наші, літаки.
Підмога! Друзі, земляки!
Піхота з криками: Ура!
Слідом за танками ішла,
У клуби диму і вогню,
І кожний, справу знав свою.
Злітали дамби і мости,
Згасали друзі, як свічки,
Та ціль у всіх була одна,
До перемог, вела вона.
Щоб перемогу принести,
Готовий він, і полягти,
Та знав, і вірив кожний раз,
Що приближає, миру час.
Прийде, жадана тишина,
Коли закінчиться, війна.