Надворі дощ, а я в кав'ярні...

Надворі дощ, а я в кав'ярні.

Людей чимало. Легкій гомін.

Тут пережду хвилини хмарні.

До того ж бік мій гріє комин.

Сиджу один, біля віконця.

Чекаю тістечка і каву,

Коли з-за хмари вийде сонце…

Може замовлю якусь страву?

Дощ припустив. Вже є калюжі.

Стрибають перехожі смішно.

Дощ розійшовся, бачу, дуже.

А тут так затишно, утішно,

Неначе вдома на дивані…

Духмяний напій на столі.

"Сідайте-но до мене, пані,

Самому сумно щось мені.

Ви звіддаля? …А я тутешній.

Поїм хоч тістечка нарешті.

І каву, завдяки дощу.

Давайте, я Вас пригощу?"

Ми розмовляли, плинув час,

Допоки дощ йшов, у кав'ярні.

Звучав з колонок падеграс,

Й думки з'являлися примарні.

Ми раптом перейшли на "ти".

Парфуми, на душі тривога…

Беру ся в руки – треба йти.

Вклонивсь: "До зустрічі, небого".