Молода телиця Марфі
Та й телятко привела,
Тож стару корову нині,
Думка спродати була.
У неділю йти на ринок
Марфа малась залюбки,
Та на день той загадали
Всім жінкам на буряки.
Тож п’яницю-чоловіка
Марфа слала на базар:
- Продаси і йди додому,
Не пропий, дивись, товар,
Бо проп’єш, п’янице, гроші,
То додому не вертай,
Прожену, мов ту собаку,
І навіки, так і знай.
Ось і вечір впав на землю,
Сонце червоно зайшло,
А п’яниці-чоловіка
Досі з ринку не було.
Плаче Марфа, плаче гірко,
За грошима, за добром,
Все кляне нещасну долю,
Раптом чує – за вікном
Щось пошкрябало у шибку.
Глядь – аж то її Ілля.
- Добрий вечір, - промовляє, -
Ти пробач, з’явився я.
В Марфи відлягло від серця,
Раз з’явився – гроші є.
Відчинила хутко двері:
- Ох ти ж горенько моє,
Ну, заходь, іди вечеряй,
Скільки там уторгував,
Певно, з тисячу, бо довго
Щось корову продавав.
- Може, й так, - Ілля промовив, -
Грошей я не рахував,
Бо фінансову невдачу
Гороскоп пророкував.
Знаю, будеш виганяти,
Ти мене, моя любов,
Мов собаку, ще й навіки,
Тож проститися й зайшов.
Не питай мене, де гроші,
На прощання поцілуй…
Ну, бувай, моя хороша,
За телятком тут пильнуй,
Пам’ятай, тебе любив я,
Серцем щиро і завжди…
Так, пропив нещасні гроші,
Та любов сильніш біди.
Ну, прощай, зійду від тебе
Із-за клятого гроша,
І загине попідтинню
Любляча моя душа.
Ну, а ти знайди мужчину,
Щоб любив тебе, як я,
Не загнись у самотині,
Марфо, о, любов моя!
Хтось подумає, напевно,
Що пішов Ілля в старці,
Постраждавши попередньо
В Марфиній міцній руці.
Помиляєтесь, панове,
Ліг Ілля у хаті спати,
Поміж клятв і слів любові
Жінка здатна все прощати.
Побурчить та дасть по пиці,
Як потреба в тому є,
І простить, зітхнувши гірко:
- Ох ти ж горенько моє.
|
та
у Вас 
0
