Бігають пальці, ритм ловлять ноги.
Чуття в екстазі тріпочуть, мліють.
Мого музичного монологу
Збулася давня жагуча мрія.
Натхнення творить симфоній лави,
Душа вивищується і, як бачу:
Вмить завмирає над полем клавіш.
Серце розчулено в щасті плаче.
Удвох з роялем! Мелодій – злива!
А перешкоди усі – за ґрати!
Такі концерти ми з ним втяли б!.. Та…
Якби ж я вміла на ньому грати!..
(© Любов СЕРДУНИЧ). :)