Полюбив Парасю, дивную красуню,
Думав, що кінець вже світу настає,
А коли зустрів я ненаглядну Груню,
Зрозумів, що в мене доля інша є.
А було, Оксана цілувала в сіні,
Вірилось – зозуля й на Різдво кує,
А як довелося присягатись Зіні,
Знав - у щастя ллється все життя моє.
Ой, дівчатка гарнії, молодички дивнії,
Я лечу метеликом та й на ваш нектар,
Мріяв, що любов знайду я в житті єдиную,
А вона розсіялась та й на весь гектар.
Отаку нехитру пісню заспіваю,
Вийду в поле жати серця урожай,
Дон Жуаном стати наміру не маю,
Та в душі буяє зелен-зелен гай.
Чом ти, Боже, серця не запер у клітку,
Випустив гуляти у любові рай,
У раю не дав чом лиш єдину квітку,
А пустив на луки й мовив: - Вибирай.
Ой, дівчатка гарнії, молодички дивнії,
Пурхаю метеликом поміж ваших див,
Мріяв, що любов знайду я в душі єдиную,
А її на скалочки хтось давно розбив.
Я стулю ті скалки, може, вийде ваза,
Та, яку шукав я, тільки не знайшов,
Як уже не клею, а на ній щоразу
Видно й серед ночі гріховодний шов.
Ох, в життя спокуси дав Господь кавалок,
Ллємо в грішні вази ми святую кров,
У кохання вази, клеєні зі скалок,
Ллємо найсвятіше Божеє – любов.
Ой, дівчатка гарнії, молодички дивнії,
Я до вас метеликом лину повсякчас,
Мріяв, що любов знайду я в житті єдиную,
І знаходжу в кожній з вас, і гублю між вас.
|
у Вас 
0
Чудовий вірш, пане Михайле! Просто ціла одіссея українського казанови!.. 
