Сидить голуб на березі. Зве свою голубку,
Захотілося сердезі викурити трубку.
- Принеси, моя зозуле, тютюнець й кресало,
Хай занурюся в минуле… щось залоскотало…
Хай згадаю, моя люба, ті часи чудові,
Як зиркали із-під чуба очі смарагдОві.
Як зиркали тії очі та й по виднокраю.
Чом не спали до півночі? - Я і сам не знаю…
А було тоді, голубко, на що подивитись,
Як скакали дівки прудко, щоби похвалитись,
Які добрі черевички, які славні ноги,
Вибиваючи дрібнички, стогнуть від знемоги.
А у мене молодого серденько горіло,
Я до коника гнідого тулив своє тіло.
Ой, куди ж воно, лебідко, куди все сконало?...
… Плетеш хвостом, очам гидко… Хотіння пропало…
Хто зна чи зовсім пропало ? Це тільки знає серце скільки років тобі насправді,адже і "посивілі уміють дарувати квіти (В.Линовицький)та підморгувати молодичкам.Гарний веселий вірш.
як з-під чуба позирали очі смарагдові позирали тії очі та й повиднокраю Останній рядок також не дуже ... Хоча зміст добрий , вибачте , для мене так звучить !
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Вітаю Вас з Новим 2026 роком! 
