Наука і футбол.
Не хотів я колись вчитись
Тільки любив бити гол,
До останнього міг битись,
Щоб побігти на футбол.
Як прийшлося книжку брати
Батько каже.Що синок?
Може будеш щось читати?
Чи підеш,ти на урок?
Строгий він,до мене брався
Завжди вчитись заставляв,
Як зі школи повертався
Що приніс,синок?Мовляв.
Та яка там вже наука
Як в посадці самогон,
Ще й до того,одна думка
Щоб піти на стадіон.
Завтра в нас на стадіоні
Футбол буде-Тлумач-Щорс,
Форма в них,труси червоні
У нас буде голий торс.
Так я вчився десять років
Думав лиш про майбуття,
Скільки я порвав колготів
Що би стало на життя.
Додав: 0997030561 (13.10.2015)
| Автор: © Володимир Олійник
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : Так воно і є. З дитинтьва навчена дякувати ГОсподові за все, що мают. Та війна дала зрозуміти, що це потрібно робити щомиті...
virchi : Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними
virchi : Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!) . Ви створили
virchi : Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА