Посадила бабця чорнобривці, Милувалась, - неземна краса, Та на ранок на квітчатій нивці Почалися справжні чудеса… І за вітром крилась у криївці, І духами грядку обробляла, А з городу тхне, як на гноївці, «Мо’ сусідка заздрісно закляла?»… Тиждень билась з вражим ароматом, Аж боліла часом голова, І молитвами і пробувала матом, І пугукала ночами, як сова… Сіла нишком у неділю, плаче, І не так вже й, нібито, смердить, А поміж квіток, ой-ой, неначе, Тхір, на неї дивлячись, сидить… Мовив тхір: «Пробачте, забарився, Тут приліг, щоб трохи збити смак, Я в сусідки вашої порився, В неї непоганий зріє мак… І коноплі в неї вже – нівроку, Чорнобривці – гарні, та не те, Їх курити – тільки, коли вроки, І у шлунку – в’яле вар’єте… Вибігла старесенька з городу, У криниці змила пелену, А згадавши ту тхорову морду, Зранку насадила полину…
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1974 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
