Приніс господар вівцям сіна, Їдять вовнясті «бееее» та «бееее», В кошарі аж дрижали стіни, На плай їх вигнав «цоб-цабе»… Щипає квіти і травичку Хвостате воїнство рябе, Мов конопляну з’їли дичку, Заводять знову: «бееее» та «бееее»… «Ну може хочуть пити воду?» Пастух картає вже себе, «Чи то закляв мо’ хто худобу?» Бо й п’ючи воду: «бееее» та «бееее»… Знітився ґазда, сів і плаче, Молитву в небо голубе, І чує голос він, неначе, Поміж ненависного «бееее»… «Чим ти дивуєш баранами? Воно хвостате і слабе, Людей згадай, чи ти між нами Почуєш менше того «бееее»? Не зміниш ти уже природу, Так мало подумки гребе, А більше тих, хто йде без броду І тих, хто радше скаже «бееее»…»
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості. Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
у Вас