Пожаліла яблука кусочок, От чому дивилась на вуста, Я ж, простак..., розмріявся... про ночі, Притулив фігОвого листа. Ти манИла вишивкою, одяг Шила із натхненним почуттям, - Поколола весь тілесний потяг, Як же крокуватиму життям? Не кажи, що ти мене кохаєш, Не наклич тремтіння моїх вій, Ти частенько так на нервах граєш, Що блуджу я, часом, між повій. Розірву без жалю синє небо, СтрИбну з Раю аж до сАмої Землі, Псевдо-щастя, - ні, мені не треба, Зорі я дістану й на Кремлі. Може ти, таки, мене й любила? Хто те зна? - Лишень небесна вись. Але голову ти точно задурила б, Якби я, зненацька, не вдавивсь...
Ну, і нащо зуби в рота я тобі вставляла? Вилюплювала дбайливо з глини. Думала, що здогадаєшся – пережовувати їжу. Подібно мозку в голові щоб думав. Тому кусай шматочки яблука і думай….
Не кажу, що кохаю Просто літаю Від себе до тебе, Від тебе до себе....
но-но, Немо... Ще стільки рим до цих -ушки придумати можна
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
