Мій собака мав блошицю
Із крутою вдачею:
Покусала собацюру
Хоч була ледачою. Заховавшись у шерсті,
Вибравши хвилинку,
Коли той собака спить,
Вгризлася у спинку. Той схопився, заскавчав,
Скочив аж до стелі:
- Таке витримати можуть
Тільки голі скелі! Завелось таке бридке,
Наче божа кара…
- Почуваєш як себе? –
Та блоха спитала. - Почекай, поганий звір,
Нагострю я зуби,
То зроблю тобі таке,
Чого ти не злюбиш! Не злякалася блоха, –
Мабуть, не з лякливих, –
Засміялася: «Ха-ха,
Не будь вередливим! Навіть як живу сама –
Тебе не боюся, –
Я надумала тепер:
Мабуть, одружуся, Одружуся, і дітей
Сотню буду мати…
Ось тоді, собако мій,
Будеш дивуватись,
Коли замість однієї
Сто будуть кусатись!» Літо 1995 р.
| 
у Вас