Мій собака мав блошицю Із крутою вдачею: Покусала собацюру Хоч була ледачою. Заховавшись у шерсті, Вибравши хвилинку, Коли той собака спить, Вгризлася у спинку. Той схопився, заскавчав, Скочив аж до стелі: - Таке витримати можуть Тільки голі скелі! Завелось таке бридке, Наче божа кара… - Почуваєш як себе? – Та блоха спитала. - Почекай, поганий звір, Нагострю я зуби, То зроблю тобі таке, Чого ти не злюбиш! Не злякалася блоха, – Мабуть, не з лякливих, – Засміялася: «Ха-ха, Не будь вередливим! Навіть як живу сама – Тебе не боюся, – Я надумала тепер: Мабуть, одружуся, Одружуся, і дітей Сотню буду мати… Ось тоді, собако мій, Будеш дивуватись, Коли замість однієї Сто будуть кусатись!» Літо 1995 р.
|