Софіє, не памятаю я коли ми могли перетинатися на сайтах... Може ти віртуальна "Венера"? Моя память уже живе окремо від фізичного тіла... Однак, читаючи твої твори закохуюсь. Цей вірш присвячую тобі. КУЛЬБАБИНЕ ЛІТО Що може накоїть Безумний поет, Коли розгадає Натхнення секрет. Коли його думи, Як ті журавлі, Курличуть у небі Великі й малі. А рими, як гуси, «Га-га і ги-ги» - Загикують білих Паперів луги. І пишеться ода, А, може, памфлет, Віршується словом Пейзаж і портрет... Героєм був Лебідь. Такий собі птах, Що часто купається В наших ставках. Допитлива шия, Поважна грудинка - Осьо тобі образна Фотокартинка! І, треба ж, природа Дарує красу Усім, хто її Крізь життя понесуть. Та була у Лебедя Вада одна: Любив він жіноцтво, Як гріх сатана. Усі його браття, По парам розбиті, Плекають, кохають У хвилях умиті. А ще за коханням У небі парують - Єдиній любові Життям салютують! Герой так любив І себе і усе, Аби потріпатись В коханні, і все. Для нього в коханні Не було різниці: Лебедиха, качка... Однаково - птиці! Була фазаниха, Була перепілка. То їм грала арфа, А може сопілка. А якось з’явилась На мудрій вербі Співачка сіренька В вечірній журбі. ЇЇ пісня чиста Дістала до звиху. Герой закохався Уже в Солов’їху... Літала співачка У різних гаях До поки не стрівся Привабливий птах. Побілені крила, Як хмари високі. Поважне геройство У грудях широких. Співачка на смерть Закохалась собі, Що вся і зосталась Співать на вербі. Для нього, для нього! Ця пісня злітала. У Лебедя серце Стрілой діставала. Ніхто не пізнає Навіщо таке Потрібно кохання В ставку ніяке... Вона на вербі До безумства співає А він в хвилюванні У хвилях конає. Отак якось мається Невідповідність - Між звуком і виглядом В часі безплідність. Дивилась на пару ту Жаба з болота. Їй вигляд не цяця, Їй пісня не шо-то... До куприка їй поетична ментальність, Коли у красі лише - Функціональність! Якщо ти вже лебідь, То ним же і будь, Бо лише тобі Лебедихи ростуть. А та солов’їха По вік не твоя, Хай краще послухає Спів солов’я... Так думали жаб’ячі Очі холодні - Реально, практично, Як всі земноводні. Та в Божому світі Не тільки є жаби. Є травень, весна, Є любов і кульбаби, Які поле сонцем На схід засівають І з вітром кохання Як душі злітають. На те наш Всевишній Дозволення дав І Лебідь у щасті Таки заспівав! Не просто "ги-ги-кав" Він скрижетом дрелі, А як соловейко Тягнув дух свірелі... І хай що там кажуть, Кого жаба давить, - Його Солов’їха Научилася плавать! І може то пара До болі не звична, За те одна ціла, За те - поетична! А жаба і зараз Про правду скрекоче. Кохання не бачить, Бо луснули очі... Поети, їх душі, Як сімя кульбаби За вітром несуться Подалі від жаби. Радіють свободі, Як сонечку діти, Шукають по світу Кульбабине літо. Та може Творця є Невичерпна суть: Їх жаби деінде - І там достають. 2010р.
|