Тривожним шумом верховіть,
Наляканих грозою кленів, -
Я відштовхнув тебе на мить,
А ти – навік пішла від мене.
Тепер вмиваюся дощем
І витираюся вітрами,
Щоб доторкнутися іще
До рук і щік твоїх устами.
Очима в небі голубім,
Я після злив черпаю світло,
Щоб ти під поглядом моїм,
Неначе замолоду, квітла.
Коли – щокою до щоки
В гаю світанки зустрічали, -
У небі танули зірки
І мерехтіли жаром далі.
Пташки співали серед віт
Струнких беріз і юних кленів, -
І милувався нами світ,
І ти всміхалася до мене…
22.03.12
| 
у Вас 
0
