Розпали
в моїм серці незриме багаття,
Хай
разюче-яскраво мій погляд горить,
Я
відчую у чомусь себе винуватим,
Свої
очі опущу додолу на мить.
Підніми
мене вище, до сьомого неба,
Хай
пізнаю я світ, що не видно внизу,
А
відтак опусти, не сказавши «Не треба»,
І
заплакане небо народить грозу.
Квітку
мрій та надій я тобі подарую,
Ти
прийми її. Викинеш потім у сніг,
Я
кохаю тебе, лиш тебе, дорогую,
Та
ненавиджу часто вразливий твій сміх.
Напиши
на сьогодні: «Найкращий, хороший»,
Ну
а завтра піди без пояснень причин,
Час
рікою від нас, і закінчаться гроші,
Ти
підеш, відпливеш…Чи зупинимо плин?
Поцілуй,
почастуй золотою брехнею,
Ну
а потім убий гіркотою оман,
Прилети
із небес в мої руки зорею,
Щоб
залишитись швами загоєних ран.
Чи
зайди раптом в гості, невчасно, на більше,
Десь
на тиждень чи рік, не на пару хвилин,
Ну
а потім скажи: «Знаєш, є в мене інший,
Я
заручена з ним. Він у мене один».
|