Сидів простак на пристані, І бачив море сліз, Утрачені всі пристрасті, І впав зірковий віз.
Вже темно,ось і ніченька, Почула зов зірок, Світила з ночі свіченька, І місяць,мов пророк,
Стояв у небі пристрасно, І бачив дійство це, А чоловік закривлено, Лиш витирав лице.
Лице від сліз прозорих тих, Що лились цілу ніч, Чекав він почутів нових. Вернувся тільки клич!
|