Холодні очі твої бачу, Дивлюсь на них і тут же плачу, І сльозинки стікають по одній, Лиш ти живеш в душі моїй, Авжеж плачу я на самоті, Тримаючи фото твоє у руці, Так час іде і дні минають, А мої думи десь із тобою там блукають, Вони минають і все із собою забирають, Але одне незмінне залишають, В кімнаті темній із сльозами на щоці, Та із твоїм старим фото у моїй руці. 07.05.08
Романе, зміст - гарний (мені сподобалося: "А мої думи десь із тобою там блукають"), але розмір кульгає, наявна дієслівна рима (намагайтеся уникати). Мені сподобався Ваш вірш його внутрішнім наповненням, почуттями, які в ньому живуть.
Думки цікаві Романе і написано з душою , але не забувайте про розмір. Я рекомендував би Вам просто рахувати голосні ...а потім з часом будете писати "автоматом" само лягатиме скільки потрібно, по розміру який вибрали на початку вірша.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас 
0
