Забарився

                              Г. К...                 

Моя відрада – ніжна і терпка,

На пестощі та ласки зголодніла, -

Чому тремтиш, коли моя рука

Торкається натомленого тіла?..

Душі шаленство й серця ненасить,

Я не згубив, не вивітрив, не втратив, -

Дозволь мені тебе іще на мить

Уранці напівсонну обійняти.

Моє кохання на своє помнож

Без марних слів і жахів перевтомлень,

Бо сіються цілунки, наче дощ,

На тебе всю без пізніх засоромлень.

А ще пробач, що вічний мандрівник

Тобі приніс неспокій безсумнівно.

Прости за те, що вдосвіта не зник –

Закоханий, безтямний і наївний…

19.05.12