Коли земля
тікатиме з-під ніг,
Коли повітря
раптом забракує,
Коли в душі немов
холодний сніг
І більше не
куватиме зозуля…
Коли вже сонце
зайде назавжди
І стане мов тюрма
весь світ великий,
Ніхто вже не
проситиме: зажди!
Не буде поруч
радісного крику,
Життя
здаватиметься марним і пустим
І кожен крок
удасться через силу,
Згадаєш, як казав
тобі: прости...
Скидавши власне
щастя у могилу…
Лише тоді усе, що
у душі
Моїй тепер, ти
зможеш зрозуміти,
Але нехай лиш
теплі там дощі
Впадуть де ти...і
хай найкращі квіти
Цвітуть у твоїм
серці і думках,
А я залишусь тут
в своїй печалі
Ти лиш приходь до
мене, хоч у снах
Я тут...у моря
суму на причалі...
|