Було це в іншому літі.
Було це в іншому світі.
Були іншими двоє –
Іншим сонцем зігріті.
Тепер зовсім інший світ.
Минули тисячі літ.
Тут каштановий цвіт
Беззворотно услід.
Тепер межи нами світи.
Виміри, виміри, злами…
Мов пелюстки за вітрами,
У Космосі – я і ти.
Різні у нас епохи.
Різні форми і суті.
Тіла розсипались в попіл.
Імена стерті й забуті.
Різні шляхи до раю.
Різні світання й смеркання.
Та й проз відстані догарає
Зраджене десь кохання,
Що плаче у тому літі,
Що квилить у тому світі,
Де ми з тобою в обіймах
Єдиним Сонцем зігріті.
|