"ДОН ХУАН"

                              «Дон Хуан»

                 Спокуснику, нещасний дон Хуане,

                 Чи ти кохання й досі не пізнав?

                 Чекав, коли в душі любов повстане,

                 А сам вогнем жагучим спопеляв.

                 В твоїх обіймах гинула цнотливість.

                 Отрута смертна – поцілунок твій.

                 Тобі віддавши всіх себе на милість,

                 І, сльози каяття змахнувши з вій,

                 Жінки кохали до самої смерті,

                 А ти втікав, шукаючи любов.

                 І годний був за неї сам померти

                 Та не знаходив. Йшов шукати знов.

                 І тягся за тобою шлейф кривавий

                 Твоїх напів-шляхетних перемог.

                 А ти шукав, кохав, як для забави?

                 В коханні вічнім був, неначе бог

            Безпристрасний, так само й недосяжний,

                 З душею демона із тисяч протиріч.

                  Коханець, чародій не переможний,

                 Ти вщент згорів лише в єдину ніч,

                 Коли закон зневажив потойбічний,

                 Пізнавши врешті справжнє почуття.

                 Впокорений коханням необачним,

               Шукав в очах любові співчуття.

                 Та фатум стис рукою кам'яною,

                 В ту мить, коли торкнувся милих вуст.

           Зойк передсмертний розійшовсь луною,-

          Воздав за гріх зухвальства Божий перст!