ВАЛЬКІРІЯ

Вона уміла зупиняти дощ,

«Мій Пасторе» звертаючись до мене,

Надіюсь, крізь шляхи величних площ

Вона мені осяяння повЕрне.

Блудивши лабіринтами лісів,

Шукаючи дорогу до спасіння,

Я розгубити праведність зумів,

Закрило вічі все моє прозріння.

І лиш вона – сестриця таємниць,

Валькірія душі моєї злої

Водою ще небачених криниць

Зуміла вмити ноги босі мОї.

І осушити ріки сліз моїх,

Ще й провести, немов зоря небесна,

Тепер вона – мій янгол та мій гріх,

Любов моя в очах її воскресла.

І знаю, що куди би я не йшов,

До неї йду, й вона це, звісно, знає,

Над нами Божий стелиться покров,

Під нами – стежка зацвітає Раєм.