Постій, зачекай! Я сама вже не знаю, яка я. Постій, зачекай! В тісних скронях пульсує печаль. А ти, наче сніг, що в долонях Завчасно розтанув Від погляду мого, Хоч в ньому гартована сталь.
Постій, зупинись! Не кажи, що ти кращий за друзів, Що зможеш зі мною Скрізь всі перепони пройти. Як гіркії ліки, То досвід невдалих союзів, Як палене листя - То запах згорілих мостів.
Постій, зрозумій... Я при зорях до нього мовляла, Та він все одно Скрізь за мною ходив, як не чув І в серці у мене холодне Розтануло жало, І ключик чарівний Відкинув залізний засув.
Мені дивно, чому ніхто не коментував досі цей твір....нехай незвична форма, нехай трішки не точно, але які почуття, який задум, яке виконання.... мої Вам
Дуже гарний, цікавий твір з небанальною формою та чуттєвістю написання.. є невеликі огріхи, про які Вам вже написав Андрій, але загальне враження - позитивне! Тож я ставлю на перспективу , чекаючи Ваших наступних творінь..
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
0
