Горошини...

А їм пророчили вершини,

Мовляв, зустрілись раз на вік:

Одна з принцес на горошині

І неймовірний чоловік.

Постійно разом, поцілунки,

Рука в руці, бо апогей

Не в найдорожчих подарунках,

А у єднанні двох людей.

Та хтось зурочив це кохання

І перейшла любов у крах, -

Заполонили дорікання

І почорнів їх синій птах.

Вона у будні, він в роботу,

Дітей нема і дім пустий,

Ніхто не зміг прогнати чорта,

Ніхто не мовив тихо «стій».

Так і пішли в свої дороги,

Стиснувши болі до руки,

У світ, де не було нікого,

Хто так би радував думки.

Він досі носить горошини,

Кладе їй подумки під бік,

Шукає в снах вона вершини,

Бо тільки він її… навік…