МЕТЕЛИКИ

Ми вдвох. Життя нових набуло значень,

І очі наші сяють (золоті?),

Сьогодні ти сказала, що неначе

Метелики є в тебе в животі…

Ти стала звуком тиші мого світу

Та стуком серця… Дивно, але факт:

Для нас було театром тепле літо,

Та осінь теж, здається, не антракт.

Коли мені всміхаєшся спросоння,

А сонце пестить променем лице,

Здіймаю до небес я враз долоні

Та щиро Богу дякую за це…

Кохання – Рай, та часом і Бермуди,

Яке в нас «завтра» – краще не питай…

Таких, як ми, немає і не буде,

Бо наші почуття – це водограй.

Дарує осінь яблука та мрії

І про любов щебечуть солов’ї…

Сьогодні, як ніколи, я радію,

Бо і в мені метелики твої…