Ці дні у вимірі дощів Здавались довшими за вічність, Хоч цю життєву алогічність Могла б розрадить пара слів. Та ні дзвінка, ні СМС - Мобілка тишею мовчала Так, ніби вимер світ увесь, А дівчинка усе чекала... Здригались плечі від плачу І по щоках текли сльозини. Губились відчаю хвилини У безутішності дощу.
|