Вже так багато часу проминуло...
Вже так багато часу проминуло, Як я востаннє цілував тебе… О Боже мій! Нічого не забулось!.. А може, я обдурюю себе? Й душа моя не плаче за тобою? Й щодня не виглядаю я тебе? І не тужу за рідною рукою, Яка так ніжно пестила мене?.. О ні! Мені себе не обдурити… Тепер одними згадками живу. Одну тебе продовжую любити, Одну тебе коханою зову…
Додав: KASS (29.10.2012)
| Автор: © Любомир Малинка
Ключові (? ): спогади , память , кохання
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 6
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Ludmilka : Чудовий вірш!!! Дуже сподобалось!!! Дякую!
kraynyuk46 : Дякую за вірш, пані Таміло! Ваша правда, "кровосісі" нашої Неньки ще не перевелися, і чи переведуться взагалі. ***Вітаю з Новим роко kraynyuk46 : Дякую, пані Таміло! Вітаю Вас з Новим 2026 роком! leskiv : Дякую. Писала вірша, думаючи про міндічів(бліх) у нашій країні, які не дають Україні (Коту) нормально жити.