Вже так багато часу проминуло...
Вже так багато часу проминуло, Як я востаннє цілував тебе… О Боже мій! Нічого не забулось!.. А може, я обдурюю себе? Й душа моя не плаче за тобою? Й щодня не виглядаю я тебе? І не тужу за рідною рукою, Яка так ніжно пестила мене?.. О ні! Мені себе не обдурити… Тепер одними згадками живу. Одну тебе продовжую любити, Одну тебе коханою зову…
Додав: KASS (29.10.2012)
| Автор: © Любомир Малинка
Ключові (? ): спогади , память , кохання
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 6
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.