Ні, не кохала я тебе, а ні на йоту,
ні у душі, ні у віршах. Отож свободу
подарував мені не ти, не переймайся,
що замість серця - у мені кристали сланцю,
що ніч проллє з небес своїх на нас чорнила,
що не тобі любов свою я присвятила,
що мінеральність у словах, за ними – вітер,
що наші ніжні почуття хтось з карти витер.
Розшарувало нас життя: на до, і після,
на нереальність відчуттів, що долі – різні,
на вайлуватість у словах, гіркій удачі,
на ту любов, що ти придбав, і мав - на здачу.
Ні, не кохала я тебе, і не чекала,
лише взяла травневий сон, немов лекала,
перекроїла світ старий, де ми з тобою
чудес чекали, ніби німб над головою,
де планували, хто, як вмів, а міг би – краще,
де, як взірець слова твої, мої – пропащі,
де, разом все, і навіки, і будь, що буде,
де, час любов корегував до амплітуди.
Ні, не кохала я тебе, пробач, не вмію…
02.11.12
|
у Вас 
0
Так тонко передано внутрішній стан ЛГ,яка відчайдушно відхрещується від свого кохання,а десь глибоко в душі мабуть розуміє,що таки кохала... 
