|
Святою правдою
пустої безнадії
лунав твій голос
витканий із мрії,
блакитні очі наче
літнє небо,
ну як мені не
думати про тебе?
Скажи...порадь...ну
як тебе забути?
Або ж дозволь
любов твою відчути…
напевно це єдине
в цілім світі,
що вже роки не
можу зрозуміти…
Щоночі в сни мої
ти йдеш…навіщо?
а зранку біль...і
він щодня сильніше…
коли я розумію ти
не поряд -
це лише сон...о
доле моя...горе…
Як надоїло жити
так... любити…
І знати, що життя
давно розбите…
Як хочу обійняти
й не пустити,
але не можу...так
не можу...світе...
| 
та
у Вас 
0
