ІВАНКА

Ходить дівчина Іванка –

На ній гарна вишиванка.

Нитки чорні і червоні,

Мов струмочки невгамовні.

Мерехтять, перетікають,

В визерунках завмирають.

Чи не з того у Іванки

Сяють щочки, мов світанки.

Вічки сині, мов волошки,

І під колір їм серьожки –

Синь-небесні бірюзові,

Неосяжні і  прозорі…

Губки алі, мов корали,

Зубок перли їм до пари,

Носик крихітний кирпатий…

Як таку не покохати!

Я давно її кохаю,

Та її це не торкає..

Я давно про неї мрію,

А вона не розуміє

 Що сумую, потерпаю,

 Що  дійшов уже до краю.

 Та їй що? Вона  сміється,

 А сама, мов пісня, ллється

А сама, мов сонце сяє…

- Я не скоро покахаю.

Є один в душі, що сниться,

Та коли ж цей сон здійсниться,

Та коли ж із ним зустрінусь,

І навіки з ним залишусь?

Не тужи ти так за мною,

Невблаганою, чужою.

Десь тебе чекає рідна,

І ласкава і привітна.

Ти давно їй вже й наснився,

Але поки ще не стрівся.

Не сумуй, а дочекайся

І до мене не чіпляйся!

--- Ходить дівчина Іванка…

Ой! Сумні мої світанки!..

Грудень 2012.